новини

4 травня, Високопреосвященніший Митрополит Черкаський і Канівський Софроній звершив освячення престолу майбутнього чоловічого монастиря на честь преподобного Олексія, чоловіка Божого, який зводиться дбанням його намісника архімандрита Олексія у мальовничому лісі поблизу села Плескачівка, що на Смілянщині.

 Про це повідомляє офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ.

 Ця непомітна, але наполеглива праця триває тут вже шість років. За цей час виріс головний монастирський храм, який вирізняється своїми архітектурними формами. Він дерев'яний, без обтяжливих конструкцій, легкий, тому органічно вписується в красу тутешньої цнотливої природи, не порушує її гармонію. У цьому храмі вже правиться служба чернечим чином, уночі.

 Сама обитель задумана отцем настоятелем як монастир, де ченці й послушники житимуть не спільно, а за принципом стародавніх скитів: кожен окремо, наодинці з молитвою, подвигами й живою природою. Класичним прикладом такого життя є чернечий острів Афон, що у Греції. Спільною у майбутній обителі буде лише Божественна літургія у тому самому храмі, який практично вже зведено, і святкова трапеза, яка збиратиме ченців і послушників під храмом, у цокольному приміщенні. Тому майбутній монастир позбавлений зручностей, якими користуються ченці у містах: тут немає світла – лише генератор на всяк випадок, тут немає мобільного зв'язку, вже не кажучи про Інтернет, телебачення та інші «блага» цивілізації. Однак у храмі є власне економічне опалення: опалюється навіть підлога у трапезному приміщенні.

 Сьогодні для облаштування чернечого життя місцевою владою виділено близько 20 гектарів угідь: родюча земля, ліс, навіть невеликий рибний ставочок. За задумом архімандрита Олексія, його обитель вже здатна прийняти до двадцяти ченців: кожен за допомогою намісника будуватиме власну келію власноруч й житиме окремо. Необхідні будівельні матеріали для цього тут є. Питання в іншому: чи є бажаючі приїхати сюди на таке суворе життя?

 Отець Олексій посміхається:
– Звичайно, приїжджають. Почують десь, що є такий монастир, начитаються книжок про святих подвижників – і сюди до нас. Але витримують не більш місяця. Місто далеко, асфальтових доріг немає, зв'язку ніякого, розваг тим паче, трапеза теж аскетична. Тому приїдуть такі гості, помилуються тутешньою красою, послухають пташок, а незабаром і пташки їм набридають, і дихати важко... Пакують свої валізи, я даю грошей за зворотній шлях – на тому їх «подвижництво» закінчується.
– Я сподіваюся, що з часом ця обитель стане маленьким Афоном, – сказав Владика Софроній, завершивши уставний чин освячення й відзначивши великі труди намісника монастиря отця Олексія та його лічених помічників. – Тут є всі умови для тих, хто шукає усамітненого чернечого життя, хто хоче ступити на шлях справжнього подвижництва. Наразі будівельні роботи тривають. Уночі ж отець Олексій разом із двома вірними помічниками розпочинає служіння за чернечим уставом: неквапливо читаються священні тексти, співаються молитви, яким підспівують нічні птахи за вікнами майбутнього монастиря. Кожне дихання – і людське, і природи – тут славить Господа...


 Олександр Слєпцовський